Що таке аплікація: види, матеріали та техніки виконання

Аплікація — одна з тих технік, із яких дитині легко почати знайомство з творчістю. Тут не потрібно одразу вміти добре малювати: достатньо навчитися бачити зображення як поєднання простих форм, добирати кольори, розташовувати елементи та поступово складати їх у цілісну композицію.

Основою для такої роботи може стати не лише чистий аркуш. Іноді зручно взяти готовий контур — наприклад, вибрати контурний малюнок для розмальовування із великими зрозумілими елементами, роздрукувати його й використати як шаблон для аплікації. Замість звичного розфарбовування окремі частини зображення можна заповнити шматочками паперу, тканиною, нитками чи природними матеріалами. Такий варіант особливо зручний для дітей, яким поки складно самостійно побудувати композицію з нуля.

Що таке аплікація

Слово «аплікація» походить від латинського applicatio — прикладання, приєднання. У образотворчому та декоративному мистецтві аплікацією називають техніку створення зображення або орнаменту з окремих елементів, які накладають на основу й закріплюють на ній. Паперові форми зазвичай приклеюють, а тканинні, наприклад, можна також пришивати.

Простіше кажучи, автор роботи не промальовує всі частини майбутнього зображення безпосередньо на основі, а створює або добирає окремі елементи й складає з них композицію.

Дерево можна зробити з коричневого стовбура та кількох зелених форм, рибку — з овалу, трикутників і кружечків, а осінній пейзаж — із засушеного листя різних кольорів та розмірів. Саме можливість поєднувати форму, колір і фактуру робить аплікацію значно різноманітнішою, ніж може здатися на перший погляд.

Чим аплікація відрізняється від малювання

Під час малювання зображення створюється переважно лініями, плямами та кольором безпосередньо на поверхні. В аплікації основними «будівельними елементами» стають заздалегідь підготовлені форми.

Якщо дитина хоче зробити котика, їй потрібно помітити, що голову можна передати кругом, тулуб — овалом, вушка — трикутниками, а хвіст — довгою вигнутою смужкою.

Так дитина поступово вчиться бачити складні предмети через прості форми. Це корисна навичка не лише для аплікації, а й для малювання, ліплення, конструювання та інших творчих занять.

Які бувають аплікації

Єдиної універсальної класифікації аплікацій немає. Їх можна розрізняти за змістом, матеріалами, характером зображення, способом виконання та об’ємністю. Тому одна композиція може одночасно бути, наприклад, сюжетною, паперовою та об’ємною.

За змістом

Предметна аплікація зображує один основний об’єкт: квітку, тварину, дерево, автомобіль або будинок. Це один із найзручніших варіантів для першого знайомства з технікою.

Сюжетна аплікація складається з кількох об’єктів, пов’язаних певною дією або темою. Наприклад, кораблик пливе морем, діти граються у снігу, птахи сидять на гілці.

Декоративна аплікація будується передусім на поєднанні кольорів і форм, ритмічному розташуванні та повторенні елементів. Так можна оформлювати орнаменти, листівки, закладки, декоративні панно та прикраси.

Поширені техніки та способи виконання

Аплікації відрізняються не лише сюжетом, а й тим, як формується саме зображення.

Силуетна аплікація передає предмет насамперед через його характерний контур. Внутрішніх деталей може бути зовсім мало, але образ залишається впізнаваним завдяки формі.

Модульна аплікація складається з багатьох однакових або подібних елементів. Наприклад, крону дерева можна викласти з паперових листочків, луску риби — з кружечків, а пелюстки квітки — з однакових овалів. Повторення форм допомагає створити ритм і цілісність композиції.

Обривну аплікацію виконують зі шматочків паперу, які не вирізають ножицями, а відривають руками. Завдяки нерівним краям поверхня набуває характерної фактури.

Ці назви описують різні особливості виконання, тому їх не варто сприймати як єдину сувору класифікацію.

За об’ємністю

Пласка аплікація складається з елементів, які щільно прилягають до основи. Саме такими є більшість знайомих дитячих композицій із кольорового паперу.

У практиці дитячої творчості часто виділяють і напівоб’ємні аплікації. У них окремі частини приклеюють не повністю, тому вони трохи піднімаються над поверхнею. Наприклад, пелюстку можна закріпити лише біля основи, залишивши край вільним.

Об’ємна аплікація має виразний рельєф: її елементи помітно виступають над основою, мають вигини, складки або іншу просторову форму. Для посилення рельєфу можна використовувати накладки та кілька шарів матеріалу.

З яких матеріалів можна зробити аплікацію

Кольоровий папір — найвідоміший, але далеко не єдиний матеріал для цієї техніки.

У дитячій творчості можна використовувати:

• кольоровий, пакувальний і гофрований папір;
• картон;
• сторінки старих журналів і паперові серветки;
• фетр і клаптики тканини;
• нитки, пряжу та стрічки;
• сухе листя, квіти й травинки;
• насіння та крупи;
• ватні диски й вату;
• фольгу;
• тонкий фоаміран.

Цікаві композиції виходять і тоді, коли кілька матеріалів поєднуються. Наприклад, стовбур дерева можна зробити з паперу, крону — із сухого листя, а траву — з коротких ниток.

Так дитина отримує можливість не лише працювати з кольором і формою, а й відчути різницю між гладкою, шорсткою, м’якою, жорсткою, блискучою та матовою поверхнею.

Якими способами можна створювати аплікацію

Не всі елементи обов’язково потрібно вирізати ножицями. Залежно від матеріалу та задуму папір і декоративні заготовки можна згинати, складати, скручувати, частково надрізати, накладати один на одного або формувати з гнучких матеріалів.

Від обраного прийому залежить і характер композиції. Рівно вирізані форми дають чіткі контури, згини та скручування додають об’єму, а поєднання різних фактур робить поверхню виразнішою. Тому навіть одна й та сама тема може виглядати абсолютно по-різному залежно від матеріалів і способу виконання.

Як зробити просту аплікацію

Найзручніше працювати поетапно. Спочатку потрібно визначити, що саме буде зображено, і вибрати основу. Потім — підготувати основні елементи композиції.

Не варто поспішати відразу брати клей. Спочатку краще розкласти всі форми на аркуші й подивитися, як вони поєднуються.

Чи не завеликий будинок? Чи залишилося місце для дерева? Де краще розташувати сонце? Чи не зливаються сусідні елементи за кольором?

Коли композиція подобається, її частини можна закріплювати. Зазвичай зручніше починати з великих форм і поступово переходити до менших, а в сюжетній аплікації — рухатися від заднього плану до переднього.

Наприкінці виріб можна доповнити кількома намальованими штрихами: очима персонажа, стеблами квітів, хвилями, сніжинками, травою чи іншими дрібними елементами.

Аплікація без ножиць

Для малюків ножиці взагалі не обов’язкові. Хорошим варіантом для першого знайомства з технікою може стати обривна аплікація.

Дитина розриває кольоровий папір на невеликі шматочки, а потім заповнює ними потрібний силует. Наприклад, хмару можна викласти з білих клаптиків, море — із синіх і блакитних, крону осіннього дерева — із зелених, жовтих, помаранчевих та червоних.

Тут не потрібно намагатися отримати ідеально рівний край. Його нерівність якраз і створює характерну фактуру. Такий спосіб особливо зручний для дітей, які ще не впевнено користуються ножицями.

Чим аплікація корисна для дітей

Під час такої, на перший погляд, простої роботи дитина розвиває одразу кілька навичок. Вона бере дрібні елементи пальцями, вирізає, повертає їх, приміряє до потрібного місця, наносить клей і намагається акуратно закріпити. Усе це тренує координацію рухів та дрібну моторику.

Паралельно дитина працює з кольором, розміром, формою і простором. Вона вчиться помічати, що один предмет більший за інший, які кольори добре контрастують і як розташування частин впливає на сприйняття всієї композиції.

Аплікація також привчає діяти послідовно. Щоб отримати результат, потрібно придумати задум, підібрати матеріали, підготувати елементи, розташувати їх на основі й лише потім закріпити.

А якщо дорослий не вимагає точного повторення готового зразка, з’являється ще одна важлива складова — можливість самостійно приймати творчі рішення.

Яку аплікацію запропонувати дитині за віком

Для найменших дітей краще підготувати великі прості форми заздалегідь. Малюк може складати з кругів, квадратів, овалів і трикутників знайомі предмети й учитися правильно розташовувати їх на основі.

Дошкільнятам уже можна пропонувати нескладне самостійне вирізання, обривні техніки, зображення тварин, транспорту, квітів, будиночків і сезонні композиції.

Молодшим школярам цікавішими можуть бути сюжетні роботи, орнаменти, поєднання кількох матеріалів, багатошарові та напівоб’ємні аплікації.

Старші діти можуть виконувати складніші декоративні композиції, експериментувати з тканиною, природними матеріалами, фактурами та змішаними техніками.

Проте орієнтуватися варто не лише на вік. Набагато важливіше, наскільки впевнено конкретна дитина вже користується ножицями, клеєм і дрібними матеріалами.

Що можна зробити з готової аплікації

Аплікація не обов’язково має залишатися просто творчою роботою на аркуші.

Її можна перетворити на:

• вітальну листівку;
• закладку для книжки;
• настінне панно;
• прикрасу для дитячої кімнати;
• обкладинку саморобного альбому;
• декор подарункового пакування;
• частину навчального проєкту;
• ілюстрацію до казки або власної історії.

Для дитини це цінний досвід: вона бачить, що створена власноруч річ може не лише прикрашати простір, а й мати практичне застосування.

Як зробити заняття справді творчим

Найпростіше дати дитині готовий зразок і попросити точно його повторити. Така вправа тренує послідовність та акуратність, але залишає небагато простору для власних рішень. Тому корисно хоча б частину вибору залишити дитині.

Замість «Приклей червону квітку саме сюди» можна запитати: «Які квіти могли б рости на цій галявині?» А замість готового кольорового рішення — запропонувати самостійно вибрати, яким буде будинок, дерево чи казковий персонаж.

Навіть готовий шаблон не варто сприймати як сувору інструкцію. Можна змінити кольори, додати нові елементи, поєднати незвичні матеріали або придумати продовження сюжету.

Саме тоді аплікація перестає бути просто вправою з папером і клеєм. Вона допомагає бачити ціле в окремих деталях, планувати задум і знаходити власний спосіб його втілення.